П'яту дитину народила у Польщі: історія майстрині-лялькарки з Тернопільщини

Олена розповіла про тимчасовий переїзд, побут в чужій країні без допомоги чоловіка та плани на майбутнє.

— Зараз з кожним днем стає все важче читати новини. Гортати фото, бачити відео. Коли хтось заб'є собі коліно, мене болить, здається, навіть більше, ніж пораненого. А в нас відбуваються такі жахливі речі, — ділиться своїми переживаннями Олена. 

Війна росії проти України застала Олену на останніх тижнях п'ятої вагітності. Ті перші ночі вона майже не спала. Хоч вдома, у рідному місті, за вікном було тихо, й не кваплячись, спокійно як ніколи йшла весна, тривожний звук сирен щодалі, тим сильніше заганяв багатодітну матір у полон власних думок. Так минув тиждень. Вміщувати в собі тривогу, страх і невідомість, які бурхливими потоками вливалися всередину після гортання стрічки, новин було важко. Підходив час народжувати. Тож вагітна Олена разом із доньками виїхала.

Чоловік та багатодітний батько залишився вдома, хоч за законом міг виїхати. Він працює будівельником, пильнує будинок та господарку родини.
Усвідомлення, що безпека зараз важливіша за все, жінка разом з доньками евакуювалася до родичів у сусідню, дружню до України, Польщу. Так рідний дім ще однієї української сім'ї вмить спорожнів.

— Я майже увесь перший тиждень війни не спала, постійно читала новини. Нереально було передбачити, що буде далі. І просто не вірилося в те, що це все відбувається, — важко видихнувши, згадує українка.

Рішення виїжджати приймали поспіхом. Ввечері надумали, зранку виїхали. Взяли з собою кожен по рюкзачку. У ньому лише найнеобхідніший одяг та їжа. Знали, що ситуація на кордонах непроста і треба буде йти пішки. Проте, на власне здивування, перетин кордону тривав менше 30 хвилин. 

Ще на кордоні їх зустріли волонтери, безоплатно нагодували та дали їжі з собою. Родина не відмовлялася. Кордон перетнули на диво швидко, тож довелося кілька годин чекати родичів, які мали їх забрати у Польщі. Цей час провели у пунктах прийому для евакуйованих з України. Там були облаштовані намети гуманітарної допомоги з обігрівом, одягом, пледами, медикаментами та гарячою їжею. 

— Крім того, дітям просто так роздавали іграшки. Мої соромилися брати, то до них підходили волонтери та клали іграшки просто в руки. Одна з моїх доньок говорила, що не вірить, що це все може бути безоплатно, — каже Олена. 

Дітям за кордоном легше, важче дорослим

Старші доньки Олени неминуче запам'ятають свій 2022-й рік. Це окремі сторінки в їхні 4, 10, 13 та 16 років, об'єднані однією главою під спільною назвою "Евакуація". Бо війну діти, за словами матері, майже не відчули, хоч і розуміють, які події в Україні відбуваються.

— Вони переживають все доволі спокійно. У них майже той самий приватний дім за містом, далеко від сусідніх хат — як вдома. Та сама дистанційка, спілкування з ровесниками онлайн. Найважче хіба старшій, яка навчається на музичному, але не має тут інструмента, — пояснює Олена. — Важче нам, дорослим. Що я в іншій країні, відчуваю тільки тоді, коли треба поїхати на закупи. Дуже бракує живого спілкування з близькими людьми. З рідними спілкуються щодня телефоном. 

— Мама моя плаче, бо хоче побачити-полеліяти внучку. Звикла, що перші тижні приїздила допомагати, тут такої можливості немає. Діти сумують за батьком. Хоч вони й звикли, що тато вдома рідко. Він завжди багато працював, щоб прогодувати велику сім'ю. Але зараз діти його відсутність відчувають гостріше, — розповідає жінка.

Вдома залишила улюблену справу

Між декретами Олена займалася лялькарством. Організувала вдома невеличку майстерню. Однак розуміючи, що попереду ще один декрет, у Польщу взяла з собою лише один шматок глини та декілька стеків. 

— Взяла з собою в надії на те, що буду щось робити з часом. Зараз просто не можу. Немає натхнення, і часу бракує. Хоча дуже хочеться займатися улюбленою справою, — пояснює жінка. 

Раніше Олена виготовляла різні ляльки, а зараз, каже, більше цікавилася б ляльками-мотанками українського походження.

— Можливо й недобре, що я зараз не займаюся ляльками. Навіть не сідаю, щоб просто поліпити. Колись я сідала виготовляти ляльку і в мене супи википали, каші горіли – на стільки заглиблювалась в роботу. Вона допомагає розслабитись, — додає майстриня.

Додому хоче повернутися у вільну незалежну Україну

Олена з доньками хоче повертатися в Україну — вільну й незалежну державу, яка була до війни. Іншого варіанту розвитку подій не допускає навіть у думках. Втім, усвідомлює, що вкотре відвойовувати свою країну від рук окупанта непросто, й війна може затягнутися надовго.

Читайте також: Як українцям відправити посилку з Польщі до України та навпаки

— Поляки мене часто запитують, чи плануємо ми залишатися в Польщі. Оскільки війна росії в Україні триває, і поки не виглядає на те, що вона найближчим часом завершиться. Я відповідаю, що не хочемо залишатися, хочемо якнайшвидше додому. Але все залежить від подій в Україні. Наразі залишаємося тут, поки не підросте наймолодша. Воно ж собі бахкає, де хоче. А їхати додому з країни, де спокійно, щоб перейматися прилетить чи ні, не можемо.